Доброго вечора, друзі!
Сьогодні у країні день спогадів та жалю за загиблими у Другій світовій війні, чи як раніше ми завжди писали — Великій вітчизняній війні.
Хоч як ви називайте ту війну, хоч як підстроюйтесь під мирові "стандарти", люди хоч так, хоч так назви, гинули та страждали одні й тіж самі.
Я кривити душею не хочу. мені болить, що усе в нашій країні з ніг на голову перекручене, а людський біль та поліцаї... Все як ї тоді було. Тільки балачки про націю непереможну на українській мові ми слухаємо.
Ми скорботу демонструємо по загиблим тієї далекої війни. А ви краще погляньте, що у країні коїться.
Ні, не затуляйте очі, не відвертайтесь від горя людського!
Краще запитайтеся в себе, чи чогось вас навчили спомини про ту війну, чи ви так і залишилися людьми, для яких СВОБОДА, то тільки слово?!
Чи може таки в нашій країні вибір у людей є, тільки мають право на нього лише прилівегеровані?! Ну ви зрозуміли, про якого саме міністра я хтіла сказати.
Щось такий бардак у душі за ці дні, що й думки плигають одна за одною.
Що ж сказати на останку сьогодні?!
Скорбіть не за тими, що загинули з 1941 по 1945-й, скорбіть за собою та приймайте вже якесь рішення для себе. А за тими хто загинув у ті роки... Шануйте їхній подвиг заради нас, ще живих та нездатних себе захистити від нас же одурених, ошуканих, підставлених під ніж та сором перед нашими ж дідами.
